В народе 30 сентября считается всемирными женскими именинами. Церковь в этот день чтит память мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софьи. (укр.)
Це сiм'я, яка справдi жила у Римi в II ст. за часiв царювання iмператора Андрiана. Софiя була вдовою-християнкою, i сама виховувала дiтей. Дочки у неї ще були невеликими: Вiрi -- 12 рокiв, Надiї -- 10, а Любовi -- лише 9. Мати невипадково дала їм такi iмена, котрi позначають три важливi християнськi чесноти. Тому вона i дiтей вiдповiдно виховувала у великiй вiрi i любовi до Господа, а також у надiї на нього.
Це був страшний час для християн, за вiру в єдиного живого Бога їм доводилося розплачуватися страшними муками i навiть смертю. Як не вмовляв iмператор Андрiан Софiю та її дочок зректися Бога, вклонитися язичницьким iдолам, та все ж вони лишилися непохитними в своїй вiрi.
Пiсля тривалих тортур i Вiрi, i Надiї, i Любовi вiдрубали голови. Сталося це близько 137 року.
Софiю iмператор не катував, вирiшивши, що з неї досить бачити муки своїх доньок. Впевнившись, що нiякi знущання не зможуть похитнути її вiри, вiн дозволив жiнцi забрати тiла дiтей та поховати їх. Софiя це зробила, а сама вiд горя та слiз через три днi померла на їхнiй могилi. У VIII ст. їхнi мощi були перенесенi з Рима в Ельзас до церкви Ешо, де вони покояться i зараз.
Цього дня жiнки не починали будь-якої важливої роботи.
Инф. газеты "Київська правда".
