За сорок лет творчества Рембрандт рисовал свои черты с регулярностью, которая могла бы показаться навязчивой идеей. Он изображал себя в разном возрасте и в разных одеждах, досконально вырисовывая каждую деталь. Что это было: нарциссизм или углубленный самоанализ? (укр.)
Нарцисизм чи поглиблений самоаналіз? ...Він зображав себе сотні разів, у різному віці, в чудернацькому вбрані. За сорок років творчості, починаючи з дебютів в Лейдені і до самої смерті в Амстердамі в 1669 році, Рембрандт писав, малював та гравіював власні риси з регулярністю, яка могла б здатися нав'язливою ідеєю. І це в ті часи, коли інші майстри пензля робили за своє життя не більше двох автопортретів. А чим пояснити його смак до перевдягань? Здається, він отримував якесь патологічне задоволення, змальовуючи себе східним принцем, апостолом, солдатом, вдягаючи себе в елегантний камзол або дрантя, берет з пером, шолом або тюрбан... Минулого року Національна галерея в Лондоні створила надзвичайну експозицію, яка вперше об'єднала більшість відомих автопортретів великого живописця. Близько тридцяти картин та більше сорока малюнків і офортів постали перед глядачами інтимним щоденником життя, свідоцтвом несталості існування. Обличчя, що змінювалося з кожним автопортретом, старішало, набувало мудрості. Молодик на початку творчої кар'єри, зі скуйовдженими кучерями, з обличчям, напівсхованим романтичною темрявою, поступово досягав впевненості в собі і своїх силах, а техніка його живопису з витонченою досконалістю зображувала найдрібніші перші зморшки. Ця досконалість ставала жорстокою на останніх автопортретах, які неупереджено демонстрували старість, втому, самотність митця, що після років слави і визнання повною мірою звідав суму, гіркоти і розчарувань. Син лейденського мірошника ніколи нікому не пояснював своєї пристрасті до автопортретів, що дало змогу історикам-мистецтвознавцям закидати йому нарцисизм або поглиблений самоаналіз. Цікаво, що на своїх перших історичних чи біблійних полотнах молодий Рембрандт зображував себе серед персонажів. Ці обличчя, які виринають посеред натовпу анонімів, скидаються скоріше на навчальні етюди. Відома велика серія таких офортів майстра, де він не прагнув досягти схожості, а "користувався" своїм обличчям як моделлю, виходячи з суто практичного та економічного сенсу. Але, безумовно, Рембрандту був притаманний смак до гри, фантазії, екзотизму. Надто часто його натхнення живилось подіями минулого, біблійними оповідями. Він старанно вимальовує химерні шати, примірює їх на себе. В 1634 році він солдат у шоломі і латах, потім перевтілюються у східного принца. А ось він - апостол Петро в тюрбані, з задумливим виглядом або античний живописець Зевксіс. На хвилі успіху, коли його твори поціновувались шанувальниками, можливо, майстер хотів, щоб і його автопортрети вражали оригінальністю, відрізнялися від робіт колег-живописців, які зображували себе одягнутими за останньою модою. Можливо, одягаючись в старовинне вбрання, Рембрандт підкреслював, що продовжує великі традиції живопису? За матеріалом "L'express" підготувала Ніна МАКСИМОВА.
Україна молода 2000.03.01
