Под таким оптимистическим девизом недавно в Киеве прошел XIV Всеукраинский фестиваль современной украинской песни "Вернисаж-2000". (укр.)
32 молодих спiваки з рiзних куточкiв України змагалися за Гран-прi цього форуму - позолочену "Нiку". Ця ж висока нагорода (вона є одночасно i вiдзнакою Президента України) чекала й кращих композиторiв, поетiв, аранжувальникiв української пiснi.
На вiдмiну вiд попереднiх "Вернiсажiв", нинiшнiй пройшов навдивовижу спокiйно i в звичному традицiйному руслi. Його органiзатори (а це - Мiнiстерство культури i мистецтв України, Всеукраїнський державний центр фестивалiв та концертних програм, Асоцiацiя дiячiв естрадного мистецтва України, Нацiональнi теле- i радiокомпанiї України) врахували нажитий досвiд i суттєво скоротили конкурснi рамки. Публiку вже не випробовували у ролi журi. Торiк, наприклад, на сцену Нацiонального палацу "Україна" за три днi вийшло майже 100 молодих виконавцiв, що неабияк розтягнуло концерти. Вони закiнчувалися далеко за пiвнiч i при майже порожньому залi.
Цього разу конкурсна програма для молодих вразила своєю "юначою" стрункiстю i вибудованiстю. Першого фестивального дня на першiй сценi держави своє мистецтво демонстрували разом iз членами журi (його очолював народний артист України В. Зiнкевич) 36 учасникiв. Майже стiльки ж було i наступного конкурсного дня. Але дивна рiч: жорстко обмеживши квоту молодих виконавцiв, органiзатори непомiтно для себе вихлюпнули iз "ночов" i "дитину", тобто цiкавi i свiжi молодi голоси. Бо яскравих вiдкриттiв на нинiшньому "Вернiсажi-2000" майже не спостерiгалося, якщо не рахувати блискучого виступу Тетяни Пiскарьової з Кривого Рогу. Їй та ще танцювальному класу "Джаз-степ" пiд керiвництвом В. Шпудейка (м. Київ) влаштував зал справжнi бурхливi овацiї. Вiдрадно, що думки публiки спiвпали iз рiшенням журi. Тетянi Пiскарьовiй таки присуджено Гран-прi фестивалю. У чоловiкiв високi нагороди розподiлилися так: Гран-прi i вiдзнака Президента - у п'ятнадцятирiчного житомирянина Сашка Воєвуцького i студента Київського державного коледжу естрадного та циркового мистецтва Дениса Барканова. Кращим композитором 2000 року визнано Iгоря Поклада, чию багаторiчну творчiсть дiйсно iз великим задоволенням береш у нове столiття i третє тисячолiття.
А от поетiв i аранжувальникiв фортуна обiйшла. Можливо, тому, що "Вернiсаж", на думку композитора В. Губи, давно уже став фестивалем однiєї i тiєї ж команди, куди ревниво закритий доступ для iнших авторiв. От i виходить, що останнiм часом публiка чує i бачить на "Вернiсажi" однi i тi ж пiснi, голоси, iмена, в кращому разi спостерiгає хiба що за змiною iмiджу наших народних i заслужених артистiв, їхньою ваговою категорiєю, але тiльки не новим репертуаром. Як не дивно, але навiть повторюються й скарги. Органiзатори, наприклад, щоразу нарiкають на невисокого гатунку репертуар молодих, який вони самi для себе пишуть i виконують. Останнi звично "огризаються": мовляв, за поганеньку пiсню на професiйнiй студiї їм треба викласти тридцять "баксiв", хороша ж уже тягне на всi 1000. Де взяти їх початкiвцям? Якщо ранiше, невесело зiзнавалася менi сусiдка-поетеса (вона працює iз спiваком Фемi Мустафаєвим), поети i композитори годували бiдного родича, тобто виконавця, то тепер останнiй утримує перших: змушений платити iз власної кишенi i авторам пiсень, i студiйникам за якiснi записи, телебаченню та радiомовленню за свою "розкрутку" в ефiрi. Недешево коштує й зовнiшнiй iмiдж виконавця.
От i виходить, що естрада останнiм часом справдi стає привiлеєм для тих, хто має грошi, аби прорватися у свiт новонароджуваного шоу-бiзнесу. А справдi обдарованим юнакам i дiвчатам з провiнцiї iнколи не пiд силу пробиватися на велику професiйну сцену.
Вiдчувалося, що нової форми фестивалю прагнуть самi і органiзатори, якi вже теж вiдчули вузькi рамки його традицiйностi. Звичайно, її трохи розбавили джаз, елементи року, реп, та все ж переважала українська традицiйна пiсня. Як сказав журналiстам (а їх чомусь було на фестивалi багато) режисер-постановник цього форуму i вiдповiдальний секретар журi Д. Мухарський, вони як господарi серйозно подумують про те, аби у майбутньому провадити "Вернiсажi" раз у два роки: з бiльшої вiддалi буде з чого i що вибирати.
Справедливе зiзнання... Як би ми не любили i не шанували наших вiдомих спiвакiв за їхнi попереднi набутки, але коли вони рiк у рiк виходять на сцену iз своїм старим запасом, то стає прикро й сумно i за них, i за себе. Бо душа людська вже так дивно налаштована, що щоразу хоче чути нове, свiже слово, мелодiю i вiд них збагачуватися ширшими, багатобарвнiшими вiдчуттями. Де, як не на подiбних пiсенних зустрiчах, набиратися них? Цього разу "Вернiсаж" скидався бiльше на робочий будень, нiж на празник для душi.
В. Федорчук.
Инф. газеты "Київська правда".
